Учитель... Скільки стоять гори, скільки тече вода у річках, скільки зелений листочок тягнеться до сонця, стільки шанується слава учителя, стільки є незмінною жага людини до знань, стільки дитячі оченятка прагнуть зазирнути в очі наставника, знайти відповідь на всі запитання.

                Учитель... Усім, чим пишається людство, усім, що знайшло відображення на скрижалях історії, усім, що зберігається у скарбниці світових знань і надбань, – усіма істинами і надіями ми завдячуємо йому.

                „Учителю...”, – так зверталися апостоли до Христа – взірця вищої мудрості і безмежної любові до людей. І досі, шукаючи поради і розуміння, ми з надією промовляємо: „Учителю...”.

                Учитель. Хіба є покликання більш благородне, хіба є звання більш почесне?!

                Саме він, пророщуючи зернятко дитячої допитливості, дбайливо доглядає росточок довіри, оберігає рослинку надії від пекельного сонця образ та нищівних дощів розчарувань. Хто, як не вчитель, домішує до ґрунту знань добрива людських чеснот: доброту і милосердя, честь і порядність, відповідальність і гідність.

                Він, педагог і митець, вирощує і плекає ніжне деревце маленької людської особистості, прищеплює йому паростки індивідуальності поглядів і творчості мислення. І настане час, коли це деревце окріпне, зміцніє і розквітне неповторним цвітом, коли нестрашними будуть йому ні шквальні вітри життєвих випробувань, ні люті морози політичних негараздів, ні задушлива спека внутрішніх пристрастей. І в той час, коли, здавалося б, кому, як не вчителю, по праву належить збирати врожай довготривалої кропіткої праці, він скромно відійде в тінь людського саду і дасть іншим змогу насолоджуватися дивними плодами своїх досягнень. І в цьому його велич! 

Саме таким Учителем був Олександр Антонович Захаренко.

                Скільки написано про нього за останні 30 років!..

                Скільки людей прагнуло розкрити таємницю «сахнівського феномену», намагаючись усвідомити глибину незаурядної особистості Учителя. Називали його добротворцем і подвижником, фанатом і диваком-альтруїстом, великим мрійником і глибоким аналітиком, фантазером і винахідником, генератором ідей і скульптором дитячих душ, духовним батьком і Прометеєм учительського роду… А його школу – звичайну сільську школу – величали Школою Мрійників, Колискою долі, Центром добра і мудрості, Храмом знань та народної моралі і навіть Меккою вітчизняної педагогіки!

                Хто ж він насправді? У чому секрет його авторської школи? Які вони, педагогічні таємниці Олександра Захаренка?

                Таємниця перша

                А таємниць у Захаренка Олександра Антоновича, Народного учителя, академіка АПН України, і не було. Було чітке усвідомлення хибності того твердження, що «школа має готувати дитину до майбутнього життя». Він, як ніхто інший, розумів просту істину, що дитина з першої хвилини появи на світ уже живе, і це життя має бути повноцінним, цікавим, суперечливим. Воно єдине і неповторне! І кожна дитина (=Людина!) – ексклюзив; явище, що існує в єдиному екземплярі! А задача Учителя - наповнити його змістом і смислом, створити всі умови для того, щоб чарівні паростки дитячої особистості не зачахли від впливом буденності шкільного навчання.

Таємниця друга

Отже, задача Учителя – наповнити життя дитини змістом і смислом. А як це зробити?

Друга таємниця мудрого педагога полягає в тому, що головним завданням, найважливішою метою колективу сахнівської школи було виховання Людини. Тобто, враховуючи два вектори діяльності навчального закладу – освіту і виховання, - пріоритетним вважалось все ж таки виховання! Педагоги небезпідставно сподівались, що вихована, інтелігентна людина обов’язково подбає про свою освіту. Для Захаренка це було аксіомою. Який предмет найголовніший у школі? «Яка найголовніша наука, без якої жити не можна?» Пошуки відповіді на ці питання, що були винесені на одну з традиційних шкільних лінійок, були активними, а самі відповіді – різноманітними і аргументованими: математика чи фізика; а може, - мова, «бо без неї не буде спілкування, людина опуститься до рівня тварини»?.. Чи біологія? Адже «з природи черпає свої досягнення фізика, техніка, енергетика».  Але Олександр Антонович вважав, що «школа зловживає впливом на розум, і в результаті діти виростають або розсудливими педантами, або виходять із-під впливу школи і сім’ї у сферу неформального спілкування».

«… є предмет, який не передбачений навчальним планом. Уроки з цього предмета дає життя. Людина з дитячих літ має бути доброзичливою, добропорядною, толерантною, а простіше – доброю. Це наука наук, яка генами батька й матері передається. Якщо ця наука не опанована, то решта «наук» може лише завдавати шкоди людині, суспільству. Сивочолі селяни стверджують, що це – істина. Що це – основне правило будь-якої школи, державної чи приватної, відомчої чи спеціальної».

Проте таке пріоритетне ставлення до проблем виховання не означає, що навчання учнів не цікавило педагогічний колектив. Сам Захаренко визначав за необхідне підняти «знання учнів на рівень світових стандартів», про що і писав у статті «Візитна картка школи» [1997, - № 4, «Шкільний світ»]. Але і в цьому питанні виховний момент мав суттєвий вплив: кожен учень намагається навчатися на ту оцінку, яку хоче отримати, усвідомлюючи власні можливості, здібності та вкладену працю; знання оцінюються за принципом трьохрівневого контролю; старшокласникам оцінка виставляється в журнал за їхньою згодою, але при виставленні підсумкових оцінок учитель виявляє вимогливість і безкомпромісність. За відмінні та особливі успіхи в навчанні учні отримують стипендії, грамоти, подарунки або відзначаються в шкільній газеті, по місцевому ТБ. Усвідомлюючи значення початкової освіти як найнеобхіднішої бази, особливу увагу приділяють в школі початковій ланці: в корпусі молодших школярів встановлено комп’ютерний клас, музичний салон, хореографічний зал. До 5 класу всі учні займаються хореографією та музикою. В усіх класах вже в 1996-97 н. р. було введено інформатику за рахунок шкільного компонента!

І ще одне нововведення -  «Табель успішності і вихованості»!  Табель, який на початку чверті заповнює сам учень, виставляючи собі оцінки-прогнози. Чи здійсняться очікування, чи справдяться прогнози – покаже час… Але погані оцінки навряд чи хто собі поставить, а високі так хочеться заслужити! Може, так і треба: програмувати себе на високі досягнення в навчанні і житті?!...

Таємниця третя

Науковці минулого і сучасності написали немало дисертацій, намагаючись висвітлити питання: що є первинним і найбільш необхідним – виховання особистості чи надання середньостатистичному учневі середньостатистичних знань силами (чи муками?) середньостатистичного учителя. І чому, навіть визначивши проблеми виховання як пріоритетні, з науковою точністю накресливши шляхи і напрямки виховного процесу, усвідомивши, яким має бути ідеальний образ випускника школи, ми настільки далекі від очікуваного результату? І на це питання у Захаренка була своя відповідь. Пам’ятаючи народну мудрість (скільки не промовляй слово «шуба», тепліше не стане!), він завжди був упевнений: «Без ідеї не буде школи!» Сутністю його педагогіки була «педагогіка конкретної мети». А «мета» в розумінні Олександра Антоновича була синонімом слова «мрія»! Тобто, мета – це мрія з конкретною (далекою чи близькою) датою! А Мрія має бути крилатою! Пояснюючи це, Учитель говорив, що у вихованні дітей штампи недоречні – необхідні «політ фантазії, творчість, розумний ризик, які можуть вилитися у сяючу вогнями новорічну ялинку, що плаває посеред басейну, або запаморочний політ на планері, або старт ракети з місцевого шкільного (!!!) «Байконура». Саме так Захаренко пропонував виховувати у дітей цілеспрямованість: «Ми, наприклад, щорічно ставимо перед учнями яку-небудь мету, точніше – готуємо їх до неї. Вона має надихати дітей, учителів, батьків, і якщо діти звикають жити в постійному прагненні – вирішувати певні великі задачі, то життя наповнюється глибоким змістом. І врешті-решт дитина навчиться жити цілеспрямовано».

Так і протікав виховний процес в школі, яку називали «сахнівським чудом»: без нудних виховних заходів до «червоних» дат за календарем, без пустих повчань та нотацій. Це було виховання через реалізацію певної ідеї, яка об’єднувала всіх: «Школа без мрії – що птах без крил. Треба відшукати таку мрію, таку ціль, якою б захопились діти, батьки і вчителі. Тоді цікаво жити, навчатися, творити», - так пояснював свою філософію виховання О.А.Захаренко.

Таємниця четверта

Таким чином, сутність виховної системи О.Захаренка, на перший погляд, досить проста: безперервна реалізація щорічних «ідей-задумів, якими захоплюються… учителі, батьки, діти. Будучи стержнем діяльності педагогічного колективу, вдало знайдена задумка перетворює школу в дім радості і творчості, де панує взаємовиручка, відчуття причетності до великої справи, власної значимості у здійсненні задуму, а навчально-виховний процес перестає бути обтяжливим і для учня, і для сім’ї» (7, с.36).

Це саме такий процес, що «забезпечує гуманізацію шкільного життя, яка ґрунтується на філософії дитячого щастя» (Калініченко Н.А.). І чи не є цей процес головним? Чи не він в найбільшій мірі забезпечує ефективність виховної системи сахнівської школи? Ще у 1983 році «Учительская газета», розповідаючи про цю звичайну сільську школу і незвичайні її справи (будівництво обсерваторії, планетарію, теплиці), прийшла до висновку: «Створювалось все це не заради примхи або чисто зовнішнього ефекту – а від необхідності зайняти дітей взимку і влітку, в дощ і в спеку цікавою, корисною справою. Зайняти так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання здійснити мрію, а потім – подарувати її людям. У цьому і вбачає педагогічний колектив основне завдання в трудовому вихованні і підготовці дітей до життя. Цей маленький «БАМ» став школою мужності, де діти щоденно пізнавали радість творчого суперництва, радість рекорду».

Це саме такий підхід до виховання, який психологи називають «ситуацією успіху» і вважають найнеобхіднішою умовою для становлення творчої, успішної, впевненої в собі особистості.

І ще одна умова для успішного процесу виховання – створення ситуації причетності до справи. Кожна людина відчуває необхідність бути помітною і потрібною. В селі Сахнівка не буває байдужих людей, коли починається спільна робота. Так  створювався Музей революційної, бойової слави та трудових традицій села. Тепер це Музей всього села, тому що в ньому зберігаються  експонати про кожну сахнівську сім’ю. «І в цьому, - писалось в «Учительской газете» (№  39 від 1.09.1983), - його [музею] високий моральний смисл: адже кожна родина принесла жертви на вівтар Перемоги і в різні періоди історії країни кожна родина зробила щось корисне для спільної справи. Побачити це, зафіксувати хоч маленьким документом у музейній експозиції – яка ж це школа високого патріотизму для кожного!» Слово «патріотизм» у контексті виховної системи сахнівської школи наповнено  не абстрактним, а цілком конкретним змістом. Досягається це не стільки через виховні години і уроки [«Уроки, виховні години немовби ковзають по свідомості учнів, не зачіпають внутрішнього життя», - пояснював О.А.Захаренко], скільки через конкретні справи. Такою справою було і створення 4-томної «Енциклопедії шкільного роду». І цінним є не тільки зміст цієї дивної книги, а й можливість для кожного читача доповнити її своєю долею, вписати власною рукою сторінки свого життя: «У кожному томі «Енциклопедії» є чисті сторінки, ще й аркушик спеціального формату для того, щоб кожен з вас міг дописати все, що вважає за потрібне, передати наступним поколінням і накреслити родове дерево, пам’ятаючи, що ви завжди були і будете центром Всесвіту. В центрі помітьте себе, можливо, вашого супутника життя. Впишіть рідних братів і сестер. Нижче – дідуся й бабусю і так далі… Вище будуть ваші діти, онуки, а пізніше й правнуки. Так от родове дерево зробіть для дітей, щоб пам’ятали вас, їхніх рідних, щоб знали і любили свій рід і край». Що це, як не прогнозування майбутнього? Майбутнього, заради якого варто мріяти і діяти? Діяти в очікуванні позитивних результатів, які впливають не тільки на це, але й на наступні покоління школярів!

Таємниця п’ята

Олександр Антонович Захаренко не був корінним жителем Сахнівки: приїхав після закінчення педагогічного інституту і прожив тут більше 40 років. Ставши директором, мріяв про школу, яка була б духовним центром села. І дійсно, кажуть, що в Сахнівці неможливо провести чітку межу між школою і селом, настільки вони зв’язані органічно. З цього приводу цікаву думку було висловлено аспіранткою Уманського державного університету С.П. Екало: «Олександр Антонович розширив стіни школи до розмірів села Сахнівки і тим самим залучив батьків до педагогічної орбіти школи». Зрештою, і це навряд чи можна вважати «таємницею», тому що форми роботи з батьками Захаренко використовував традиційні: звіти школярів і педагогів перед батьками і громадськістю, щоденні лінійки, вітання з днем народження дітей і дорослих, ранкова радіопередача «Говорить школа», вечерні передачі з телерадіостудії, шкільна газета «Дівочі гори». Хто із директорів і заступників з виховної роботи сучасних наших шкіл не знає цих форм роботи? Чому ж більшість батьків так рідко цікавиться проблемами школи? Чому іноді сприймають школу тільки як пункт прийому добровільно-примусових внесків? І яке чарівне слово знав директор Захаренко, що зумів «залучити батьків до педагогічної орбіти школи»? Відповідь досить проста: школа стала-таки духовним центром села, і не тільки тому, що всі були задіяні в реалізації шалених ідей директора, а й тому, що - усвідомлено чи ні -  виховний вплив школи поширювався і на батьків. Вечірні телепередачі, підготовлені вчителями і дітьми, дивилися в кожній хаті. Хіба не цікаво послухати поради, взяти участь в прямому ефірі для батьків? А репортажі з уроків та виховних годин (і таємна думка: може, де промайне і моя дитинка)? А щоденна шкільна лінійка, яку завдяки динамікам можна почути в кожному дворі? Тут вже шила в мішку не сховаєш: завинив чи прославився – все село знає! А каверзні питання «Що? Де? Коли?», що традиційно є складовою лінійки і змушують все село (!) азартно шукати відповідь…

Таємниця шоста

Гортаючи сторінки газет і журналів, що писали про особливості Авторської школи Олександра Антоновича, зупиняєшся на думці, що «особливих особливостей» і не бачиш. Начебто все, як у всіх: проблеми, питання, педради, шкільні будні… А згодом розумієш: ми в основному декларуємо певні принципи, підходи, напрямки, вимоги до навчально-виховного процесу, а Захаренко все це робив!

Наприклад, стан здоров’я школярів був не тільки в центрі уваги на одній із педрад із обов’язковим записом в книзі протоколів – ця проблема вирішується в сахнівській школі конкретними справами: різноманітне вітамінізоване харчування в шкільній їдальні (овочі - із шкільної теплиці), денний сон у молодших школярів, насаджені біля школи туї забезпечують профілактичну дію проти легеневих та бронхіально-астматичних захворювань; збирання лікарських рослин з навчальної ділянки, що носить назву «Жива аптека», і застосування їх для лікування і профілактики; практичне загартування (спортивні заняття на свіжому повітрі і щоденне обливання водою за методом Іванова); відвідування басейну, вода в якому обробляється сріблом і збагачується сіллю Чорного моря… 

Можливо, оця риса характеру Олександра Антоновича Захаренка і вирізняє його з багатьох: слово Учителя не розходиться з ділом. А «головна риса стилю роботи школи – творчість, постійний пошук, погляд у перспективу; грунт – Любов. Любов до дітей. Не до дитини як до абстракції, а до кожної, маленької, конкретної, яка сьогодні переступила поріг школи, а через десять років звідси ж ступить у життя…», - так писала газета «Черкаська правда» майже 20 років тому. Час доводить, що це актуально і сьогодні…

 Таємниця сьома…  Далі буде…

 P. S. Більше восьми років  пройшло з того дня, сповненого смутку та печалі, коли не стало Олександра Антоновича Захаренка, але біль і досі не відпускає сердець тих, хто близько знав Учителя. Його учні та колеги, друзі та послідовники розуміють, що справжнє вшанування пам’яті Олександра Антоновича полягає в тому, щоб продовжити його справу, не загасити вогонь любові, віри, добра, милосердя, що і досі палають в серцях його вдячних учнів…

Саме тому з ініціативи Чепурної Наталії Миколаївни, директора Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, створено лабораторію, що носить назву «Культурно-виховне середовище сучасної сільської школи у контексті розвитку педагогічної спадщини академіка О.А.Захаренка».  Діяльність лабораторії здійснюється у творчому співробітництві з Інститутом проблем виховання Академії педагогічних наук України (директор Бех І.Д.)  і має на меті дослідження, узагальнення  та  популяризацію   педагогічних  ідей творчої спадщини  О. А.Захаренка, яка є яскравим прикладом педагогіки співробітництва і втіленням педагогіки толерантності.

  Список використаної літератури:

1.                            Захаренко О.А. Поспішаймо робити добро. – Черкаси, 1997. – 28 с.

2.                            Захаренко О.А., Мазурик С.М.Школа над Россю.–К.: Рад. Школа,1979.–149 с.

3.                            Захаренко О.А. Слово до нащадків. – Черкаси, 2004. – 77 с.

4.                            Захаренко О.А. Візитна картка школи. // Шкільний світ, 1997, № 4.

5.                            Захаренко О.А. Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв’язати? // Педагогіка толерантності, 1999, №3/4. -12-15

6.                            Бакланов Н. Учите летать! //Известия, 1986, № 10

7.                            Мішкурова В.Ф, Пащенко М.І. Нові підходи у взаємодії з батьками та громадськістю. Матеріали Всеукраїнських педагогічних читань. – Черкаси, 2004. – с. 36-38.

8.                            Екало С.П. В.О.Сухомлинський та О.А.Захаренко: наступність у виховних технологіях. Матеріали Всеукраїнських педагогічних читань. – Черкаси, 2004. – с. 38-41.

9.                            Любченко І. Космосу сродни. //Учительская газета, 1.09 1983,

10.                         Яковенко В. Духовний батько. //Педагогіка толерантності, 2002,  № 3-4.

11.                         Дубровський А. «Школа над Росью». //Педагогіка толерантності, 2002, № 3-4. - 87-93

12.                         Береговой Я. Директор села. //Педагогіка толерантності, 2002, № 3-4. – 93-100.

13.                          Мальований Ю. Сахнівський феномен. //  Педагогіка толерантності,  2002,     № 3-4. – 101 – 129.

14.                          Захаренко О.А., Мазурик С.М. Щаслива доля поколінь. // Радянська школа, 1977, № 11.-56-62.